СЛОВНИК

Апроксимована вимова — це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

Аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух мовлення.

Вимова - спосіб вимовляння слів, окремих звуків; особливості звукової системи якої-небудь мови, діалекту.

Висло́влювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту.

Звуки мови, звуки, що утворюються в цілях мовного спілкування за допомогою вимовного апарату людини (легені, гортань з голосовими в'язками, глотка, порожнина рота з мовою, губи, піднебінна завіска, порожнина носа). При розгляді З. р. розрізняють три аспекти: артікуляторний, акустичний і лінгвістичний (соціальний); інколи виділяють ще і 4-й аспект — перцептивний (сприйняття). Існує багато класифікацій З. м., заснованих переважно на артікуляторних ознаках.

Інтонація (від латів.(латинський) intono — голосно виголошую), сукупність звукових засобів мови, які, накладаючись на ряд вимовних і чутних складів і слів: а) фонетично організовують мову, розділюючи її згідно сенсу на фрази і знаменні відрізки — синтагми ; б) встановлюють між частинами фрази смислові стосунки; в) повідомляють фразу, а інколи і знаменним відрізкам оповідне, питальне, наказове і ін. значення; г) виражають різні емоції.

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Фонетика (греч. phonetikos – звуковий, від phone – звук), розділ мовознавства, що вивчає звукову сторону мови. На відміну від ін. лінгвістичних дисциплін, Ф. досліджує не лише мовну функцію, але і матеріальну сторону свого об'єкту: роботу вимовного апарату, а також акустичну характеристику звукових явищ.